19 вересня в Харківській філармонії розпочався новий проект сучасної академічної музики під назвою «На кордоні родючих земель. Сталкери й комбайнери нової музики». Формат проекту, лекція+концерт – цікавий й не зовсім звичний для харківських поціновувачів музики. Не те щоб харків’янам зовсім не пощастило з конферансом, але лекція від знаного музичного критика Любові Морозової, яка приїхала освоювати харківські простори відразу після насиченого ГОГОЛЬFESTу – це, все таки, подія непересічна. Лекторка, до того ж, привезла харків’янам не тільки радість від пізнання нового, але й частинку фестивалю з якого приїхала, а саме, резидента ГОГОЛЬFESTу Ендрю Дігбі (тромбон, учасник ансамблю Ascolta).
Сучасна академічна музика у виконанні тромбону соло – double trouble – хвилювалася я за наших слухачів напередодні старту проекту. І дарма. Вже перша лекція циклу – «Дикунство vs Етикет» продемонструвала як дбайливо ставиться Любов Морозова до своєї аудиторії. М’яка, проста манера подачі матеріалу, деінде з гумором і, головне, без страхітливих музикознавчих термінів, слугувала модератором між складними звуковими ландшафтами та слухачами в залі. Сама присутність лекторки на сцені, її зацікавлений погляд, спрямований на соліста, був своєрідним контрапунктом до виступу музиканта й налаштовував слухачів до вдумливого сприйняття незвичної музики.
Неможливо обійти увагою героя цього вечора – англійського тромбоніста Ендрю Дігбі. Дуже стриманий та скромний в повсякденному спілкуванні, на сцені Ендрю – безстрашний лицар. Зіграти сольний концерт на тромбоні – це вже виклик. А зіграти його натхненно й цікаво для слухача – це справжній подвиг. Як тільки слухач звикав до віртуозної гри Ендрю, він привертав їхню увагу несподіваним звучанням свого інструменту – інколи зовсім не схожим на звук тромбону. Звучанням, яке було схоже то на шепіт, а то на сирену машини, що проїзжає повз вас на вулиці. Чимось нереальним здавалося видобування на тромбоні відразу двох звуків, що досягалося завдяки тому, що виконавець одночасно співав і дув в інструмент.
Сучасна академічна музика, особливо в Харкові, ніколи не була масовим продуктом для всіх. Це дещо штучне й особливе. Тим приємніше було бачити в залі філармонії переважну більшість зацікавлених слухачів, що уважно й осмислено сприймала непросту інтелектуальну музику. Й мене до сих пір не покидає думка, що назва «На кордоні родючої землі» має бути пророчою і Харків ще зустрічатиме своїх сталкерів нової музики рясно пророщеними паростками.
